Спадщина

Родіон Щедрін про Івана Карабиця

розмова з Ольгою Савицькою, для газети "День" №33, четвер, 25 лютого 2010

«День» звернувся до композитора Родіона Щедріна з проханням поділитися спогадами про Івана Карабиця, з яким вони були друзями протягом багатьох років. Родіон Щедрін, який мешкає в Мюнхені, жваво відгукнувся на прохання, по телефону розповів про свого давнього друга, а також відповів на запитання нашої газети.

— Нас із Іваном Карабицем поєднувала глибока людська і музикантська симпатія, — підкреслив Р. ЩЕДРІН. — Це відчуття було щирим і цілком взаємним, і в нас склалися дуже гармонійні стосунки. Він мені був надзвичайно приємний, і як людина чудово вихована. У ньому відчувався природний аристократизм, який поєднувався з великою скромністю і навіть сором’язливістю. І при цьому були в ньому не удавана гордість і самоповага. Завжди він був дуже природний.

— Знаєте, часто композитори можуть щось утинати — волосся відрощують, якісь капелюхи надівають, щоб надати своїй персоні ваги, більшої, ніж вони на те заслуговують. А Ваня був зовсім іншим, йому це було не потрібно. Коли ми з ним зустрічалися на концертах, я помічав, з якою уважністю і шанобливістю він слухав музику колег. У ньому було стільки відданості музиці — можна сказати, що він більше любив музику, ніж себе. А це достатньо незвично в наше зухвале століття.

Карабиць, мені здається, йшов абсолютно своїм шляхом у музиці, і це теж викликало в мене величезну симпатію. Він не «шарахався», як бувало, коли раптом всі полюбили додекафонію чи всі раптом потягнулися до серіалізму. Він виявляв те, що йому дав Господь Бог від народження, спираючись на культуру, на класичну й народну спадщину, яка його оточувала в період навчання і пізніше. Він спирався на традиції — але був новим. Новим — в задумі, в ідеї, у своїх взаєминах з музичним матеріалом, і при цьому не був якимсь чужинцем, що залетів казна-звідки. Це, як на мене, дуже важливо — культура, знання, школа, а з другого боку — покликання, обдаровання.

Багато його творів мені близькі, наприклад, Другий концерт для оркестру, який я слухав кілька разів. Пам’ятаю його твір «Пісні Явдохи», дуже оригінальний, дуже український, з народною мелодійною основою — надзвичайної краси. У Івана Карабиця багато чудової музики, узяти хоча б новий диск, який нещодавно вийшов, — Концертино для 9 інструментів, віолончельна соната, Ліричні сцени. Є, що виконавцям пограти, є, що показати, і я тішусь, що ви зараз сфокусували увагу на його музиці. Потрібно, щоб це стало доброю традицією, це було б справедливо. Річниця його народження, інші дати мають регулярно відзначатися, а не від нагоди до нагоди.

Його повною мірою не оцінили в музиці ХХ століття, що минуло, і, мені здається, навіть у вас у країні не дуже розуміють всю величину його музикантського обдаровання і, що не менш важливо, його суспільного обдаровання. Він же заснував Конкурс пам’яті Володимира Горовиця, який посів належне місце у світі, та «Київ Музик Фест», адже починалося це у важкі роки, коли все на шматки розвалювалося. Я вірю, що скоро настане час, коли постать прекрасного музиканта Івана Карабиця буде дуже шанована на українській землі.